Поради батькам: "Як допомогти дітям із зони АТО впоратися зі стресом"

Страшні події, які потрясли Україну, ще довго відгукуватиметься в пам'яті кожного з нас. Багато українців особисто стали свідками бойових дій, які до цього бачили тільки по телевізору. Діти можуть відрізняти залпи «Градів» від пострілів іншої військової техніки. Але такі пізнання не може радувати... Куди приємніше коли малюки вміють відрізнити дуб від клена, а ворону від сороки... 
В умовах військових дій і постійної загрози життю, дітвора дорослішає раніше часу і вже знає, що таке стрес. І тоді головне завдання батьків – допомогти дитині позбутися від негативних думок, повернути радість до життя і подолати стресову ситуацію.

АДАПТАЦІЯ п’ятикласників

(психологічні причини неуспішності)

Якщо говорити про психологічні причини неуспішності взагалі, то насамперед, основними чинниками порушення навчальної діяльності є недоліки розвитку інтелектуальних здібностей учнів – вищих форм мислення, що не одержали розвитку в початкових класах, а також неповноцінність початкових шкільних навичок, основними з яких є навички читання.

Але навіть у тому випадку, коли  початкова школа цілком та успішно вирішує свої задачі, це не означає, що дитина зможе без проблем продовжувати вчитись у середній школі. Фактично так і стається, коли відмінники початкової школи поступово стають трієчниками не зважаючи на всі їхні старання. Цей результат, на жаль, закономірний через нестиковку програм початкової та середньої шкіл, через розходження цілей, які вони перед собою ставлять.

Основна задача початкової школи полягає в тому, щоб адаптувати дитину до нового способу життя, де в якості провідної виступає навчальна діяльність, і сформувати в неї початкові навички: читати, писати, рахувати.

Рішення даної задачі не пред’являє яких–небудь особливих вимог до інтелектуального розвитку дітей. Вони здійснені за умови мінімального мовного та психомоторного розвитку й наявності простої асоціативної пам'яті. Якщо дитина старанна, а батьки допомагають і контролюють  процес навчання  то відмінна успішність їй гарантована. Особливості та недоліки розвитку мислення не відіграють особливої ролі при навчанні в початковій школі, тому що вони там не потрібні. Мислення може знаходитись у зародковому стані, на до понятійному рівні, коли дитина не розрізняє часткове й загальне, істотні й несуттєві ознаки, замість категоризації використовує емоційні, функціональні або ситуативні узагальнення, мовні або візуальні шаблони. Усі ці особливості мислення можуть не тільки зберігатись, а й закріплюватись, поки дитина перебуває в початковій школі, тому що вона спеціальних задач розвитку понятійного мислення не ставить.

Основна освітня мета школи полягає в тому, щоб увести підлітка в систему наук, ознайомити його з основами наукових знань.

Будь-яка наука має цілком визначену структуру, що вибудовується на понятійному принципі. В її основі лежать відправні поняття і аксіоми, з яких поступово виводяться більш часткові, спеціальні поняття, виростає сама піраміда науки. Щоби сприйняти будь-яку науку, її внутрішню логіку та взаємозв’язок окремих частин, необхідно володіти понятійним мисленням, що здатне адекватно відбивати закономірності, які використовуються в наукових узагальненнях. Операційна система інтелектуальної діяльності повинна знаходитись у взаємно однозначній відповідності з операційною системою, що використовується при викладанні наукових знань. Якщо ця умова дотримується, тобто підліток має понятійне мислення, то він легко розумієте, те що йому пояснюють на уроках, і те, що він сам читає в підручниках та інших наукових посібниках чи у книгах.

Якщо понятійне мислення не сформоване, дитина може образно уявляти наукові факти та положення, але в основному їй доводиться заучувати викладену на уроках і у книгах  інформацію. Якщо це не відразу стає очевидним стосовно таких наук, як історія, біологія чи географія, то стосовно математики та фізики сумнівів ні в кого не виникає. Гуманітарні науки діти можуть ще якийсь час зубрити й одержувати „п’ятірки” за перекази, хоча на запитання, поставлені наприкінці параграфа, далеко не всі можуть дати зрозумілу відповідь. Математика й фізика досить швидко переходять у розряд ненависних предметів, тому що запам’ятовуванню вони не піддаються, а виучені формули анітрошки не допомагають вирішенню задач. Навчання стає неповноцінним, а з ряду предметів – і неможливим.

Дитина не народжується з розвиненим понятійним мисленням, воно не дозріває саме по собі в міру її дорослішання. Як показав Л. Виготський, понятійне мислення формується у процесі навчання, коли дитині доводиться опановувати наукові поняття, коли її навчають цьому в початковій школі.

Поряд із цим, труднощі, які молодші школярі відчувають під час засвоєння навчального матеріалу з мови, читання, математики, та їх психологічні причини можна розділити на три групи.

Перша група труднощів пов’язана з недоліками формування складних за структурою та багаторівневих за організацією рухових навичок письма й читання. Якість письма значною мірою обумовлюється рівнем розвитку психомоторної сфери учня.

Конкретними недоліками розвитку психомоторної сфери є :

• не сформованість зорово-рухової координації;
• недостатній рівень  диференційованості м’язових зусиль руки;
• недоліки в розвитку мікромоторики.

Друга група труднощів обумовлена особливостями формування когнітивного компонентанавичок письма, читання й обчислювальних умінь.Конкретними психологічними причинами, що лежать в основі цієї групи труднощів, можна назвати такі:

• не сформованість просторових уявлень;
• недоліки в розвитку процесів звуко - літературного аналізу й синтезу та фонетико – фонематичного сприйняття;
• недоліки в розвитку пізнавальних процесів.

Визначені труднощі при засвоєнні навчального матеріалу створюють вікові особливості розумової діяльності молодших школярів:

• конкретність мислення ( вона ускладнює розуміння школярем переносного значення слів і словосполучень, прислів’їв, алегорій; математичного змісту задачі у зв’язку із зосередженістю на її сюжетній стороні).
• синкретичність мислення  ( відсутність необхідного й достатнього аналізу всіх даних, що призведе до неправильних умовиводів і помилкових рішень задач);
• недостатність узагальнення мислення ( обумовлює) ускладненість при утворенні понять, що ґрунтуються на виділенні істотних ознак у навчальному матеріалі);
• одно лінійність мислення (тобто при скутість до якої-небудь однієї сторони розглянутого предмета чи ситуації, невміння бачити й утримувати у свідомості одночасно різні сторони, різні ознаки того самого предмета, невміння оперувати одночасно всіма потрібними для рішення задачі даними) обумовлює рішення задачі тільки одним способом; інертність розумової діяльності ( призводить до утворення шаблонів мислення, до стереотипності дій, незважаючи на зміну умов; може ускладнювати перехід від прямого способу дії до зворотнього; виявлятись у труднощах при переведенні з однієї форми в іншу, наприклад, з буквеної  форми в цифрову ).

Третя група труднощів пов’язана знедоліками у формуванні регуляторного компонента навичок письма, читання й обчислювальних умінь. Конкретна психологічна причина, що лежить в основі цієї групи труднощів, складається в не сформованості процесів самоконтролю й саморегуляції. Наслідками недостатності процесів самоконтролю й саморегуляції можуть бути:

• невміння виявляти свої помилки;
• зростання кількості помилок до кінця роботи;
• виконання вимог учителя не в повному обсязі;
• труднощі з формуванням рухової навички письма;
• повільний темп письма.

Особливо слід зазначититруднощі в навчанні, викликані особливостями темпераменту учнів, що відбиває своєрідність природної організації їх нервової системи. У першу чергу це стосується повільних дітей – дітей із флегматичним темпераментом. У навчальній роботі в них можуть виникнути певнітруднощі, обумовлені їхніми індивідуально-типологічними особливостями:

• пропуск букв, складів, недописування слів і речень ( унаслідок того, що учень-флегматик квапиться, щоб не відстати від класу);
• повільний темп письма, читання, рахування;
• невиконання письмових завдань у повному обсязі при обмеженні часу, відведеного на роботу.

До психологічних причин неуспішності варто віднести ж таке:

• недоліки пізнавальної діяльності;
• не сформованість прийомів навчальної діяльності;
• недоліки в розвитку мотиваційної сфери дитини;
• неадекватне використання дитиною своїх індивідуальних типологічних особливостей;
• невміння вчитись, переборювати труднощі;
• труднощі засвоєння нового навчального матеріалу.

Робота з учнями, які не встигають у навчанні  повинна будуватися за принципом заповнення прогалин у розвитку та вихованні. Їх необхідно навчити слухати, бачити, сприймати, переказувати текст і відповідати на запитання, виділяти у прочитаному головне. Особливу увагу варто приділяти розвитку мови, тому що розумовий розвиток визначається мовним розвитком, що залежить від того, чи багато дитина читає, чи вчиться вона переказувати прочитане, чи відповідає на запитання осмислено.

Варто сказати, що в початковій школі закладаються основи подальшого благополуччя школяра, а саме: його вміння вчитись, стосунки з однолітками. Тому ставлення до дітей, особливо з „ групи ризику”, повинно бути доброзичливим, дружнім, неприпустимі менторська позиція й осуд за неуспіх. Необхідно, щоб успіх переживався учнями як радість, цьому повинна сприяти позитивна емоційна оцінка з боку вчителя. Велика увага повинна приділятись розвитку в дітей здатності до самооцінки своєї роботи. Самооцінка дозволяє спокійніше ставитись до результатів своєї діяльності й оцінки з боку дорослого.

У роботі з учнями які не встигають у навчанні  вчитель повинен дотримуватись таких правил, розроблених психологами.

1. Не ставити учня в ситуацію несподіваного запитання й не вимагати швидкої відповіді на нього, давати учню достатньо часу на обмірковування та підготовку.

2. Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмовій формі.

3. Не давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий, різноманітний, складний матеріал, треба постаратися розробити його на окремі інформаційні шматки й давати їх поступово, у міру засвоєння.

4. Не примушувати таких учнів відповідати на запитання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись з ним удома.

5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень ( не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу „відмінно”, „молодець”, „розумник” тощо) треба формувати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість допоможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.

6. Обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.

7. Під час підготовки учнем відповіді дати йому час для перевірки та виправлення написаного.

8. У мінімальному ступені відволікати учня, намагатись не переключати його увагу, створювати спокійну, не нервозну обстановку.

Правила, що використовуються при роботі з інертними учнями.

1.Не вимагати від них негайного включення в роботу – їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово.

2. Варто пам’ятати, що інертні учні не можуть виявляти високу активність у використанні завдань, а деякі взагалі відмовляються працювати в такій ситуації.

3. Не треба вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час на обміркування нової відповіді, вони частіше додержуються прийнятих стандартів у відповідях, уникають імпровізації.

4. Не слід проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням відволікаються від попередньої ситуації.

5. Треба уникати ситуації, коли від інертного учня потрібна швидка усна відповідь на несподіване запитання, інертним учням необхідно давати час на обміркування запитання та підготовку відповіді на нього.

6. Під час виконання не варто їх відволікати, переключати увагу на що–небудь інше.

7. Небажано змушувати інертного учня відповідати на запитання з нового, щойно пройденого матеріалу, варто відкласти їх до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

Учні, які не встигають у навчанні  за своїми нейродинамічними особливостями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

• у ситуаціях, які вимагають монотонної роботи, вони більш успішні;
• також ці учні є успішними в тих видах діяльності, що вимагають попередньої підготовки;
• для них сприятливі ситуації, які вимагають послідовної, планомірної роботи;
• вони схильні самі проникати в більш глибокі зв’язки та відносини всередині навчального матеріалу, тому виявляють свої переваги в таких ситуаціях, де потрібні розуміння та знання предмета понад шкільну програму;
• вони схильні до ретельного контролю виконання навчальних завдань і перевірки отриманих результатів.

Інертні за своїми нейродинамічними здібностями учні в порівнянні з рухливими мають сильні сторони, на які може спиратись вчитель:

• вони можуть працювати довго, не відволікаючись;
• у них відзначається високий ступінь самостійності у виконанні завдань;
• їхня активність наростає повільно, але зате довго зберігається;
• у них спостерігається схильність до одноманітної роботи;
• вони успішно справляються  з монотонною роботою протягом тривалого часу, активні в роботі з пройденого матеріалу;
• вони здатні швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливість самостійно організовувати свою діяльність;
• самостійну роботу на відміну від фронтальної вони виконують легше.

Кожний педагог у своїй роботі спирається на основні закони, на яких будується поведінка учнів.

1. Учні вибирають певний тип поведінки в певних обставинах.
2. Будь-яка поведінка підлягає загальній меті – почувати себе приналежним до шкільного життя.
3. Порушуючи дисципліну, учень усвідомлює, що поводиться неправильно, але може не усвідомлювати, що за цим постає одна з чотирьох цілей: залучення уваги, влада, помста, запобігання невдачі.

Якщо розглядати систему заходів, спрямованих на попередження неуспішності школярів, то для вчителя важливопри опитуванні:

• створювати доброзичливу атмосферу в класі;
• дозволяти учням перед відповіддю біля дошки користуватись посібниками;
• давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;
• допомагати сконцентрувати увагу на головних питаннях теми;
• звертати увагу на типові помилки учнів;
• підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху.

При поясненні нового матеріалу:

• темп викладу нового матеріалу повинен бути доступним для учнів які не встигають у навчанні;
• акцентувати увагу на головних моментах нової теми;
• з'ясовувати  ступінь розуміння матеріалу учнями які не встигають у навчанні стимулювати запитання;
• використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, ТЗН, наочність, порівняння;
• утягувати  учнів, що не встигають у навчанні у бесіду.

У ході виконання вправ:

*  раціонально та обмірковано підбирати вправи для самостійної роботи;

*  оперативно допомагати учням у ході виконання самостійної роботи;

*  ураховувати темп роботи учнів;

*  привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

При видачі домашнього завдання:

• ураховувати оптимальність домашнього завдання;
• координувати домашнє завдання з іншими уроками;
• по можливості домашнє завдання повинно містити в собі роботу над помилками;
• роз'яснити дітям структуру й особливості  виконання домашнього завдання ;
• підбирати індивідуальні завдання для учнів.